Війна знищила дуже багато цінних пам’яток єврейської культури, обернула в руїни і Садогорський двір, з його неповторним стилем життя і унікальними, накопленими поколіннями, матеріальними та духовними цінностями.
Перед війною у Садогорі мешкало близько десяти тисяч душ, з яких три четвертих населення було євреями. У вересні 1914 року Садогору вперше захопила російська армія і спричинила там страшний погром. Усі доми та лавки були розорені, багато євреїв були вбиті та ранені. Голова місцевого району та помічник мера міста, багатий і шанований громадянин Lejb Retter при захисті дружини та доньки від збезчещення разом з трьома іншими євреями був вбитий. Усі жінки міста, середнього віку і молоді, без винятку, були зґвалтовані. Врятуватися вдалося лише сотні єврейським жінкам, яких місцевий аптекар переховував у своєму підвалі протягом трьох днів без води та їжі. В околиці якийсь офіцер викрав у поміщика Eliakumowa Gastanterowa дві доньки. У Wajsenbergerа була викрадена донька, проте ходили чутки, що через кілька днів її повернули. Після нетривалого перебування російські солдати покинули місто. У грудні того ж року вони повернулися вдруге, але до цього часу більшість євреїв втекла переважно у Чернівці. Зоставлене ними майно було розграбоване селянами з прилеглих селищ. Кілька євреїв, що залишилися були страшно катовані, а пізніше фальшиво звинувачені.
Заслуговує на увагу безпідставне обвинувачення двох євреїв: Icchaka Szmatnika i Szmuela Zagrebelskiego (російський підданий). Обох було заарештовано, за знайдений телефонний апарат у складових приміщеннях на території Цадикового Двору, де вони мешкали. Пізніше виявилося, що цей телефон був знайдений солдатами російської армії в будівлі Цадика ще восени, але через те, що він мав з’єднання з Чернівцями проводи було перерізано, а телефон викинуто до складу. Коли, через деякий час, прибув другий загін російської армії знайдений телефон був приводом для звинувачення Szmatnika i Zagrebelskiego у переданні австрійцям, що знаходилися в той час у Чернівцях, війскових таємниць. Винних передали в руки воєнно-польового суду. Вирок був наступний: «16 мая 1915 року за наказом царя, створено воєнний трибунал, який складався з: голови – командир конної бригади, полковник Дроздовський; члени – штабний офіцер, делегований з корпусу запасу - капітан Чекерулкіш; голова штабу, делегований з корпусу запасу - капітан Журіарі; офіцер в. о. командира польового шпиталю двадцять дев’ятої бригади - капітан Шеховуєв, старший штабовий ад’ютант-поручик Аметистов та діючий офіцер-прапорщик Зусман, у справі обвинувачення Icchaka Szmatkina i Szamuela Zagrebelskiego у злочині
за кодексом воєнних судів, стаття 241, 2 абзац, том № 22 польові суди з 1869 року, четверте видання, вищевказані особи не визнано винними у злочині контакту з ворогом у другій половині квітня 1915 року, за період російсько-австрійської війни, з використанням телефонного апарату знайденого у місті їх проживання і з’єднаного з Чернівцями, де на той час перебували австрійські воєнні сили і надання остатнім інформації о кількості і позиції російських воєнних загонів на підставі браку доказів вини. У зв’язку з вище зазначеними причинами, та згідно зі статтею 1309 додатку № VIII та статтями 1376 і 676 додатку №24 кодексу воєнних судів з 1869 року, вирок наступний: обвинувачених Icchaka Szmatnika i Szmuela Zagrebelskiego суд визнає невинними. Підписано: голова – полковник Дроздовські; члени – капітан Czekerulkusz, Żuriari, Ametystow».
Незалежно від вироку, визнаних невинними людей вислали в глибину Росії; Zagrebelskiego кинули до київської тюрьми, а Szmatnika заслали у Сибір.
На виїзді з Чернівців я побачив в далечині картину зруйнованого міста. Величезна кількість високих димоходів з яких вже ніколи не виринуть у небо темно-сизі хмаринки диму - вони мертві, так само як і скелети спалених будинків з наполовину поваленими стінами, пустими дірками замість вікон і дверей, купи цегли, глини та скрученого, поздираного з дахів металу. В цілому місто виглядало ще страшніше, важко було навіть уявити де раніше були вулиці. Все сплавилося в одне жахливе згарище.
Я обїхав ціле місто і не побачив жодного єврея. Декілька єврейських будинків що не були до кінця знищені, і цілі камениці на ринку, зайняли місцеві та приїздні християни, які євреїв навіть не впускали до міста. Крамниці над якими досі висіли вивески з єврейськими написами були відкриті, ось тільки вправлялися в них християнки. Магазин з мануфактурою був замінений на пекарню, а у галантерейному магазині продавали свинину.
Поїхав я до Садогори військовим автомобілем разом з єврейським воєнним лікарем з лазарету, який знаходився у Чернівцях, Drem Ratnym. Узяв з собою ще Садогорського єврея меламеда, який весь цей час провів у Чернівцях і жодного разу не наважився навідатися до Садогори, через страх бути схопленим солдатами і місцевими хуліганами. Єврей запропонував, щоб я купив у нього рідкісні старовинні єврейскі книжки, сховані ним в Садогорі. Він знав, що його будиночок на віддалині міста не був спалений, тому не було сумніву, що книжки цілі.
- Я так їх сховав, що чорт їх не знайде – хвалився мені.
Його хата дійсно залишилася, але була без вікон і дверей, в середині була солома та кінське лайно.
Єврей дивився на свій будинок як скажений, ледве впізнав свою домівку.
- І де ж ви сховали ті книжки? – запитав я.
- На горищі ... – відповів нахмурений єврей.
Ми знайшли драбину і піднялися на горище. Які там книжки! Навіть цеглу з димоходу вкрали! Єврей стояв на горищі з опущеними руками, похмурий і дивився у куток, де сховав книжки. Коли він замощував їх цеглою, то був впевнений, що там ніхто нічого не буде шукати. Неприємно шокований, він з опущеною головою пішки повернувся у Чернівці.
Я пішов до Цадикового двору, який знаходиться майже у кінці міста. Це два середньовічні замки, в мауретанському стилі, по периметру оздоблені баштами, зовнішніми балками, з хитрим візерунком, і масивними дверима, що виглядають як брама. Замки стояли один навпроти іншого, побудовані в однаковому стилі, величині, червоному кольорі. Один з них був будинком цадика, а у другому знаходилася синагога. Стіни обох замків залишилися цілими, але тільки вони. В середині було занедбано, спустошено і жахливо брудно. В обох будинках знаходиться військовий лазарет для хворих на тиф.
Приключився зі мною комічний інцидент, типовий у контакті з росіянами. Як тільки ми з військовим лікарем вийшли з автомобілю, на якому приїхали до Цадикового двору, вийшли до нас два військових лікаря з лазарету разом з кількома сестрами милосердя і санітарками.
Лікарі віддали нам «честь» і оказували нам, а передусім мені, відданість і велику послужливість. Спочатку я не міг збагнути цим це викликано, тільки коли ми вже від’їзжали військовий лікар, розсміявся в голос і сказав:
- Знаєте, вони вас прийняли за нового генерала дивізії і були переконані, що ви приїхали, щоб зробити інспекцію у лазареті. Так мені сказав головний лікар перед нашим виїздом.
Це все сталося через те, що мої еполети на погонах повіреного нагадують генеральські погони і як в таких випадках буває, вони були дуже з нами ввічливі, всюди мене водили все показували і пояснювали.
Ми увійшли до будинку, де було раніше житло цадика. Моє тіло почало тремтіти після того як я побачив яких воно зазнало знищень: спустошені та вимерлі кімнати, невимовно брудні, запльовані, обідрані стіни. В найбільшому приміщенні
стояли під стінами лавки, на яких сиділи і лежали хворі руминські солдати, щойно привезені з окопів. Худі, чорні, несвідомі тіні людей, в мокрих , розідраних і брудних шинелях, напівбосі, вони сиділи скорчені і тремтіли гарячки та кашлю. В іншому приміщенні перев’язували рани і голили хворих на тиф, а у третьому - зробили баню. Стояв тут казан, а під ним горів вогонь. У хмарі пару і задусі крутилися навпомацки кілька десятків голих, худих і хворих солдат. Коли ми увійшли до першого приміщення, де були розміщені щойно привезені з поля битви руминські солдати, головний лікар, вказуючи на них, звернувся до мене зі злорадним усміхом:
- Як вам подобаються наші герої, хоробрі солдатики? Ха-ха! Напевно думали, що воювати так само легко як грати на сопілці в руминській капелі, і трохи тихіше, якби зраджував якусь тайну, додав:
- Ви знаєте що цезар сказав о руминах? Що румин – це не є національність, - це професія. Ха-ха! Геніально сказано!
Коли ми вийшли на вулицю, лікар затримався і вказуючи на стіни почав розповідати:
- Чи ви бачите ці хороми? Чудова архітектура, справжнісінькі замки... . Належали великому равіну, комусь на подобі архимадрита, якому євреї віддають божественну честь. Був дуже заможний, мав сотні мільйонів і це все свого часу вивіз до Австрії.
- Цей будинок – показав на житло цадика – є історичним. Тут декілька років тому відбувся судовий процес Бейліса,1 який сколихнув весь світ ...
1 Мендел Бейліс (1874 – 1934) – київский робітник, обвинувачений у вбивстві християнської дитини. Зробити це мав у березні 1911 року у Києві. У цей час знайшли мертве тіло хлопця. Царська поліція одразу знайшла «винного», суперінтенданта з місцевого цегляного заводу.
Хоч з самого початку поліція знала, хто насправді вбив хлопця - Андрія Юшнінскієго, протягом двох років Бейліса тримали в ув’язненні. Засоби масової інформації правого руху гуділи від закликів до суворого покорання вбивці. Поліція й влада намагалися фальсифікувати докази, підроблюючи документи, підкуповуючи й залякуючи свідків. Однак у 1913 році суд змушений був винести рішення про невинність Бейліса. Вирок про невинність став одним з багатьох чинників які з’єднував більшовиків і консерваторів проти уряду. В даному випадку процес Бейліса й шум преси, який йшов разом з ним використовували по різному, в залежності від політичної і расової ситуації. Для антисемітів це була можливість для написання великої кількості творів, які розповсюджувалися серед народу, метою яких було споплюжити євреїв.
- Як, невже це тут відбувався процес Бейліса? – Запитав я мимохідь.
- Тут, тут! – відповів посміхаючись, як людина яка знає більше від інших. - Я впевнений в цьому.
- Що ви кажете! Судовий процес відбувався у Києві!
- У Києві! Махнув нехтуючи рукою.
- Там був тільки спектакль. Справжній процес відбувався тут.
- Як це? – мене зацікавило те, що він може розповісти.
- Сюди з’їхалися найбільші єврейскі «равіни» і самі багаті банкіри у світі і під керівництвом місцевого «архимадрита» провели тут цілий процес, встановили усі підробиці, визначили вартість вирішення цього питання. Саме звідси виходили пізніше усі директиви і накази до Києва – все це, що тут постановили, там виконували.
Він розповідав з такою впевненістю, що я не мав жодного сумніву, що цей старий дипломований російський лікар свято вірить в цю невигадану історію,
- В іншому будинку – була синагога. Ми зробили з неї лазарет. Помістилося тут цілих вісімдесят ліжок.
Я увійшов до шулу, великого й пустого. Перше, що я побачив, були ряди ліжок, на яких лежали під солдацькими шинелями хворі і помираючі. Повітря було тяжке і смердюче. Наша поява притягнула увагу хворих: страждаючі очі одних, були скеровані до нас у пошуках допомоги, інші - зустріли нас тяжкими поглядами, серйозними і холодними, вже позбавленими надії, неживі. Величезна кількість поглядів!
Я розсміявся. Голі, обідрані, брудні стіни, на яких де-не-де ще залишилися традиційні малюнки – леви та леопарди, музичні інструменти, з покрівлі звисав дорогоцінний але зламаний канделябр. Мій погляд кружляв, аж врешті східна стіна не привернула мою увагу, і я весь затремтів від того, що там побачив. Багатий орнамент навколо орнкойдема, з таблицями примірря трохе вище залишився цілий, тільки в середині, на пустому орнкойдемі, вставили велику ікону ... . «Божок у святині!» - ця думка ударила мене як грім серед ясного неба, і це поразило мене більш ніж усі погроми які я бачив. У моєму серці прокинулося якесь одвічне почуття, відгук
Після того як з Мендела Бейліса у 1913 році були зняті обвинувачення, він виїхав до США.
на зруйнування ізраїльської святині. Я стояв, не взмозі відірвати взору від цього вражаючого вигляду. Відчував, що відбулося тут страшне збезчещення ікони двох релігій. Брутальна рука озвірілого солдата провела тут над Богом таку саму «екзекуцію» як і над людьми ...
Лікар ще щось розповідав, але я не слухав, що він говорить.
Повернувшись до Чернівців, я зустрів садогорського єврея, хасида. Моя розповідь про побачене у святині цадика, його не вразила. Змучене лице залишалося холодне і кам’яне.
- Що там святиня, коли це ж зробили з могилою цадика – сказав він зітхаючи.
- Що з нею сталося?
- Ви не знаєте? Цілий цвинтар знищили. Мацеви повністю знищили, а в гробниці цадика Rużyńskiego могилу розкопали і кістки розтащили ... . Сказали їм, що євреї закопують у трунах золото, ось вони і шукали ... .
XXX
Під враженням того, що я побачив і почув у садогорському дворі, я пригадав собі легенду про цадика Rużyńskiego. Як відомо, цадик Rużyński з приводу фальшивого обвинувачення (обвинуватили його у тому що він, доручив або дозволив вбити двох єврейских донощиків) був арештований і навіть після звільнення його постійно переслідували. Коли він втік у Австрію, російська влада намагалася добитися його видачі. Великих зусиль було докладено(дякуючи допомозі Metternicha), щоб австрійський уряд його не видав.
Звідси і повстала легенда о змаганнях цадика Rużyńskiego з царем Миколою I. Легенда говорить, що Микола I був запеклим ворогом цадика Rużyńskiego, і ,тому все своє життя його переслідував. Російські міністри дивувалися цареві, і одного разу запитали його:
- Для чого Ваша Величність переслідує цадика Rużyńskiego? Чи личить Вам, такому великому цареві ціле життя гонятися за якимсь нещасним євреєм?
Цар Микола І аж підскочив і пилаючи злістю крикнув:
- Що ви тут мені говорите про «нещасного єврея». Ціле своє життя я вигинаю світ у свою сторону, а він - у свою, і я не можу перемогти його. А цадик Rużyński говорив:
- Народився я в той самий день що і він, але на три години пізніше, і тому не можу з ним упоратися, якщо б я народився хоча б на п’ятнадцять хвилин раніше, тоді зміг би його перемогти. Цадик Rużyński не хотів повертатися доки не скінчиться правління Миколи І. Він поставив вимогу:
- Або я, або він!
Розпочалася метушня у всіх вищих сферах і вже було близько до того, щоб вчинити державний переворот і звільнити царський трон. Але знайшовся янгол-охоронець царя, який почав переконувати присутніх:
- Що ж це є: «немає закону і немає судді?» Коли б обидва могли правити одночасно, можна було б вести розмову про те, хто повинен поступитися. Але тепер, коли його величність Микола І вже є царем, як можна позбавляти його трону?
Тоді небесний суд постановив, що Миколай І далі буде правити, а цадик Rużyński, повинен прогнутися і показатися світу. Щоб приласкати цадика, дозволили йому пройти через усі небесні палаци і взяти звідти, те що йому сподобається. Цадик обрав палац співу і взяв звідти найліпшу мелодію.
ХХХ
Микола І помер вже давно і перетворився в попіл, але його війна з запеклим ворогом ще й досі не припинилася. На три покоління правителів витягнув він свою мертву руку. Двір цадика Rużyńskiego знищив, надругався над святинею, а його кістки вибросив з могили. «Мертві руки» в поступках є страшніші ніж руки живих ... .
Sz. An-ski, „Churbn Galicie”, Варшава 1922, стор. 126-137.
переклад з юдиш Anna Ciałowicz
переклад з польської мови здійснив Andrzej Nikołajew
Перед війною у Садогорі мешкало близько десяти тисяч душ, з яких три четвертих населення було євреями. У вересні 1914 року Садогору вперше захопила російська армія і спричинила там страшний погром. Усі доми та лавки були розорені, багато євреїв були вбиті та ранені. Голова місцевого району та помічник мера міста, багатий і шанований громадянин Lejb Retter при захисті дружини та доньки від збезчещення разом з трьома іншими євреями був вбитий. Усі жінки міста, середнього віку і молоді, без винятку, були зґвалтовані. Врятуватися вдалося лише сотні єврейським жінкам, яких місцевий аптекар переховував у своєму підвалі протягом трьох днів без води та їжі. В околиці якийсь офіцер викрав у поміщика Eliakumowa Gastanterowa дві доньки. У Wajsenbergerа була викрадена донька, проте ходили чутки, що через кілька днів її повернули. Після нетривалого перебування російські солдати покинули місто. У грудні того ж року вони повернулися вдруге, але до цього часу більшість євреїв втекла переважно у Чернівці. Зоставлене ними майно було розграбоване селянами з прилеглих селищ. Кілька євреїв, що залишилися були страшно катовані, а пізніше фальшиво звинувачені.
Заслуговує на увагу безпідставне обвинувачення двох євреїв: Icchaka Szmatnika i Szmuela Zagrebelskiego (російський підданий). Обох було заарештовано, за знайдений телефонний апарат у складових приміщеннях на території Цадикового Двору, де вони мешкали. Пізніше виявилося, що цей телефон був знайдений солдатами російської армії в будівлі Цадика ще восени, але через те, що він мав з’єднання з Чернівцями проводи було перерізано, а телефон викинуто до складу. Коли, через деякий час, прибув другий загін російської армії знайдений телефон був приводом для звинувачення Szmatnika i Zagrebelskiego у переданні австрійцям, що знаходилися в той час у Чернівцях, війскових таємниць. Винних передали в руки воєнно-польового суду. Вирок був наступний: «16 мая 1915 року за наказом царя, створено воєнний трибунал, який складався з: голови – командир конної бригади, полковник Дроздовський; члени – штабний офіцер, делегований з корпусу запасу - капітан Чекерулкіш; голова штабу, делегований з корпусу запасу - капітан Журіарі; офіцер в. о. командира польового шпиталю двадцять дев’ятої бригади - капітан Шеховуєв, старший штабовий ад’ютант-поручик Аметистов та діючий офіцер-прапорщик Зусман, у справі обвинувачення Icchaka Szmatkina i Szamuela Zagrebelskiego у злочині
за кодексом воєнних судів, стаття 241, 2 абзац, том № 22 польові суди з 1869 року, четверте видання, вищевказані особи не визнано винними у злочині контакту з ворогом у другій половині квітня 1915 року, за період російсько-австрійської війни, з використанням телефонного апарату знайденого у місті їх проживання і з’єднаного з Чернівцями, де на той час перебували австрійські воєнні сили і надання остатнім інформації о кількості і позиції російських воєнних загонів на підставі браку доказів вини. У зв’язку з вище зазначеними причинами, та згідно зі статтею 1309 додатку № VIII та статтями 1376 і 676 додатку №24 кодексу воєнних судів з 1869 року, вирок наступний: обвинувачених Icchaka Szmatnika i Szmuela Zagrebelskiego суд визнає невинними. Підписано: голова – полковник Дроздовські; члени – капітан Czekerulkusz, Żuriari, Ametystow».
Незалежно від вироку, визнаних невинними людей вислали в глибину Росії; Zagrebelskiego кинули до київської тюрьми, а Szmatnika заслали у Сибір.
На виїзді з Чернівців я побачив в далечині картину зруйнованого міста. Величезна кількість високих димоходів з яких вже ніколи не виринуть у небо темно-сизі хмаринки диму - вони мертві, так само як і скелети спалених будинків з наполовину поваленими стінами, пустими дірками замість вікон і дверей, купи цегли, глини та скрученого, поздираного з дахів металу. В цілому місто виглядало ще страшніше, важко було навіть уявити де раніше були вулиці. Все сплавилося в одне жахливе згарище.
Я обїхав ціле місто і не побачив жодного єврея. Декілька єврейських будинків що не були до кінця знищені, і цілі камениці на ринку, зайняли місцеві та приїздні християни, які євреїв навіть не впускали до міста. Крамниці над якими досі висіли вивески з єврейськими написами були відкриті, ось тільки вправлялися в них християнки. Магазин з мануфактурою був замінений на пекарню, а у галантерейному магазині продавали свинину.
Поїхав я до Садогори військовим автомобілем разом з єврейським воєнним лікарем з лазарету, який знаходився у Чернівцях, Drem Ratnym. Узяв з собою ще Садогорського єврея меламеда, який весь цей час провів у Чернівцях і жодного разу не наважився навідатися до Садогори, через страх бути схопленим солдатами і місцевими хуліганами. Єврей запропонував, щоб я купив у нього рідкісні старовинні єврейскі книжки, сховані ним в Садогорі. Він знав, що його будиночок на віддалині міста не був спалений, тому не було сумніву, що книжки цілі.
- Я так їх сховав, що чорт їх не знайде – хвалився мені.
Його хата дійсно залишилася, але була без вікон і дверей, в середині була солома та кінське лайно.
Єврей дивився на свій будинок як скажений, ледве впізнав свою домівку.
- І де ж ви сховали ті книжки? – запитав я.
- На горищі ... – відповів нахмурений єврей.
Ми знайшли драбину і піднялися на горище. Які там книжки! Навіть цеглу з димоходу вкрали! Єврей стояв на горищі з опущеними руками, похмурий і дивився у куток, де сховав книжки. Коли він замощував їх цеглою, то був впевнений, що там ніхто нічого не буде шукати. Неприємно шокований, він з опущеною головою пішки повернувся у Чернівці.
Я пішов до Цадикового двору, який знаходиться майже у кінці міста. Це два середньовічні замки, в мауретанському стилі, по периметру оздоблені баштами, зовнішніми балками, з хитрим візерунком, і масивними дверима, що виглядають як брама. Замки стояли один навпроти іншого, побудовані в однаковому стилі, величині, червоному кольорі. Один з них був будинком цадика, а у другому знаходилася синагога. Стіни обох замків залишилися цілими, але тільки вони. В середині було занедбано, спустошено і жахливо брудно. В обох будинках знаходиться військовий лазарет для хворих на тиф.
Приключився зі мною комічний інцидент, типовий у контакті з росіянами. Як тільки ми з військовим лікарем вийшли з автомобілю, на якому приїхали до Цадикового двору, вийшли до нас два військових лікаря з лазарету разом з кількома сестрами милосердя і санітарками.
Лікарі віддали нам «честь» і оказували нам, а передусім мені, відданість і велику послужливість. Спочатку я не міг збагнути цим це викликано, тільки коли ми вже від’їзжали військовий лікар, розсміявся в голос і сказав:
- Знаєте, вони вас прийняли за нового генерала дивізії і були переконані, що ви приїхали, щоб зробити інспекцію у лазареті. Так мені сказав головний лікар перед нашим виїздом.
Це все сталося через те, що мої еполети на погонах повіреного нагадують генеральські погони і як в таких випадках буває, вони були дуже з нами ввічливі, всюди мене водили все показували і пояснювали.
Ми увійшли до будинку, де було раніше житло цадика. Моє тіло почало тремтіти після того як я побачив яких воно зазнало знищень: спустошені та вимерлі кімнати, невимовно брудні, запльовані, обідрані стіни. В найбільшому приміщенні
стояли під стінами лавки, на яких сиділи і лежали хворі руминські солдати, щойно привезені з окопів. Худі, чорні, несвідомі тіні людей, в мокрих , розідраних і брудних шинелях, напівбосі, вони сиділи скорчені і тремтіли гарячки та кашлю. В іншому приміщенні перев’язували рани і голили хворих на тиф, а у третьому - зробили баню. Стояв тут казан, а під ним горів вогонь. У хмарі пару і задусі крутилися навпомацки кілька десятків голих, худих і хворих солдат. Коли ми увійшли до першого приміщення, де були розміщені щойно привезені з поля битви руминські солдати, головний лікар, вказуючи на них, звернувся до мене зі злорадним усміхом:
- Як вам подобаються наші герої, хоробрі солдатики? Ха-ха! Напевно думали, що воювати так само легко як грати на сопілці в руминській капелі, і трохи тихіше, якби зраджував якусь тайну, додав:
- Ви знаєте що цезар сказав о руминах? Що румин – це не є національність, - це професія. Ха-ха! Геніально сказано!
Коли ми вийшли на вулицю, лікар затримався і вказуючи на стіни почав розповідати:
- Чи ви бачите ці хороми? Чудова архітектура, справжнісінькі замки... . Належали великому равіну, комусь на подобі архимадрита, якому євреї віддають божественну честь. Був дуже заможний, мав сотні мільйонів і це все свого часу вивіз до Австрії.
- Цей будинок – показав на житло цадика – є історичним. Тут декілька років тому відбувся судовий процес Бейліса,1 який сколихнув весь світ ...
1 Мендел Бейліс (1874 – 1934) – київский робітник, обвинувачений у вбивстві християнської дитини. Зробити це мав у березні 1911 року у Києві. У цей час знайшли мертве тіло хлопця. Царська поліція одразу знайшла «винного», суперінтенданта з місцевого цегляного заводу.
Хоч з самого початку поліція знала, хто насправді вбив хлопця - Андрія Юшнінскієго, протягом двох років Бейліса тримали в ув’язненні. Засоби масової інформації правого руху гуділи від закликів до суворого покорання вбивці. Поліція й влада намагалися фальсифікувати докази, підроблюючи документи, підкуповуючи й залякуючи свідків. Однак у 1913 році суд змушений був винести рішення про невинність Бейліса. Вирок про невинність став одним з багатьох чинників які з’єднував більшовиків і консерваторів проти уряду. В даному випадку процес Бейліса й шум преси, який йшов разом з ним використовували по різному, в залежності від політичної і расової ситуації. Для антисемітів це була можливість для написання великої кількості творів, які розповсюджувалися серед народу, метою яких було споплюжити євреїв.
- Як, невже це тут відбувався процес Бейліса? – Запитав я мимохідь.
- Тут, тут! – відповів посміхаючись, як людина яка знає більше від інших. - Я впевнений в цьому.
- Що ви кажете! Судовий процес відбувався у Києві!
- У Києві! Махнув нехтуючи рукою.
- Там був тільки спектакль. Справжній процес відбувався тут.
- Як це? – мене зацікавило те, що він може розповісти.
- Сюди з’їхалися найбільші єврейскі «равіни» і самі багаті банкіри у світі і під керівництвом місцевого «архимадрита» провели тут цілий процес, встановили усі підробиці, визначили вартість вирішення цього питання. Саме звідси виходили пізніше усі директиви і накази до Києва – все це, що тут постановили, там виконували.
Він розповідав з такою впевненістю, що я не мав жодного сумніву, що цей старий дипломований російський лікар свято вірить в цю невигадану історію,
- В іншому будинку – була синагога. Ми зробили з неї лазарет. Помістилося тут цілих вісімдесят ліжок.
Я увійшов до шулу, великого й пустого. Перше, що я побачив, були ряди ліжок, на яких лежали під солдацькими шинелями хворі і помираючі. Повітря було тяжке і смердюче. Наша поява притягнула увагу хворих: страждаючі очі одних, були скеровані до нас у пошуках допомоги, інші - зустріли нас тяжкими поглядами, серйозними і холодними, вже позбавленими надії, неживі. Величезна кількість поглядів!
Я розсміявся. Голі, обідрані, брудні стіни, на яких де-не-де ще залишилися традиційні малюнки – леви та леопарди, музичні інструменти, з покрівлі звисав дорогоцінний але зламаний канделябр. Мій погляд кружляв, аж врешті східна стіна не привернула мою увагу, і я весь затремтів від того, що там побачив. Багатий орнамент навколо орнкойдема, з таблицями примірря трохе вище залишився цілий, тільки в середині, на пустому орнкойдемі, вставили велику ікону ... . «Божок у святині!» - ця думка ударила мене як грім серед ясного неба, і це поразило мене більш ніж усі погроми які я бачив. У моєму серці прокинулося якесь одвічне почуття, відгук
Після того як з Мендела Бейліса у 1913 році були зняті обвинувачення, він виїхав до США.
на зруйнування ізраїльської святині. Я стояв, не взмозі відірвати взору від цього вражаючого вигляду. Відчував, що відбулося тут страшне збезчещення ікони двох релігій. Брутальна рука озвірілого солдата провела тут над Богом таку саму «екзекуцію» як і над людьми ...
Лікар ще щось розповідав, але я не слухав, що він говорить.
Повернувшись до Чернівців, я зустрів садогорського єврея, хасида. Моя розповідь про побачене у святині цадика, його не вразила. Змучене лице залишалося холодне і кам’яне.
- Що там святиня, коли це ж зробили з могилою цадика – сказав він зітхаючи.
- Що з нею сталося?
- Ви не знаєте? Цілий цвинтар знищили. Мацеви повністю знищили, а в гробниці цадика Rużyńskiego могилу розкопали і кістки розтащили ... . Сказали їм, що євреї закопують у трунах золото, ось вони і шукали ... .
XXX
Під враженням того, що я побачив і почув у садогорському дворі, я пригадав собі легенду про цадика Rużyńskiego. Як відомо, цадик Rużyński з приводу фальшивого обвинувачення (обвинуватили його у тому що він, доручив або дозволив вбити двох єврейских донощиків) був арештований і навіть після звільнення його постійно переслідували. Коли він втік у Австрію, російська влада намагалася добитися його видачі. Великих зусиль було докладено(дякуючи допомозі Metternicha), щоб австрійський уряд його не видав.
Звідси і повстала легенда о змаганнях цадика Rużyńskiego з царем Миколою I. Легенда говорить, що Микола I був запеклим ворогом цадика Rużyńskiego, і ,тому все своє життя його переслідував. Російські міністри дивувалися цареві, і одного разу запитали його:
- Для чого Ваша Величність переслідує цадика Rużyńskiego? Чи личить Вам, такому великому цареві ціле життя гонятися за якимсь нещасним євреєм?
Цар Микола І аж підскочив і пилаючи злістю крикнув:
- Що ви тут мені говорите про «нещасного єврея». Ціле своє життя я вигинаю світ у свою сторону, а він - у свою, і я не можу перемогти його. А цадик Rużyński говорив:
- Народився я в той самий день що і він, але на три години пізніше, і тому не можу з ним упоратися, якщо б я народився хоча б на п’ятнадцять хвилин раніше, тоді зміг би його перемогти. Цадик Rużyński не хотів повертатися доки не скінчиться правління Миколи І. Він поставив вимогу:
- Або я, або він!
Розпочалася метушня у всіх вищих сферах і вже було близько до того, щоб вчинити державний переворот і звільнити царський трон. Але знайшовся янгол-охоронець царя, який почав переконувати присутніх:
- Що ж це є: «немає закону і немає судді?» Коли б обидва могли правити одночасно, можна було б вести розмову про те, хто повинен поступитися. Але тепер, коли його величність Микола І вже є царем, як можна позбавляти його трону?
Тоді небесний суд постановив, що Миколай І далі буде правити, а цадик Rużyński, повинен прогнутися і показатися світу. Щоб приласкати цадика, дозволили йому пройти через усі небесні палаци і взяти звідти, те що йому сподобається. Цадик обрав палац співу і взяв звідти найліпшу мелодію.
ХХХ
Микола І помер вже давно і перетворився в попіл, але його війна з запеклим ворогом ще й досі не припинилася. На три покоління правителів витягнув він свою мертву руку. Двір цадика Rużyńskiego знищив, надругався над святинею, а його кістки вибросив з могили. «Мертві руки» в поступках є страшніші ніж руки живих ... .
Sz. An-ski, „Churbn Galicie”, Варшава 1922, стор. 126-137.
переклад з юдиш Anna Ciałowicz
переклад з польської мови здійснив Andrzej Nikołajew
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz